ДОСЛІДЖЕННЯ ЗМІНИ МОДЕЛІ ПОБУДОВИ СТАБІЛІЗАТОРА З МЕТОЮ ПІДВИЩЕННЯ ТОЧНОСТІ

Анотація

У статті вирішено актуальну проблему - досліджено зміни моделі побудови стабілізатора з метою підвищення точності. У процесі оптимізації було визначено основні варіанти оптимальних значень налаштувальних коефіцієнтів блоку управління стабілізатора. Для перших трьох варіантів налаштувальних  коефіцієнтів проведено порівняльне моделювання з використанням двох  типів ДКШ: ГТ46 та  G20-075-100 зі смугою пропускання 100 Гц. Показано, що збільшення коефіцієнта підсилення позитивно впливає на жорсткість системи. Показано, що, на відміну від стабілізатора з використанням ГТ46, уведення ДКШ  МЕМС дозволяє збільшувати коефіцієнт підсилення й тим самим підвищити жорсткість системи. У результаті моделювання показано, що прийнятна динамічна помилка зберігається при подальшому збільшенні коефіцієнта підсилення до К_у =109 і К_у =116. Збільшення коефіцієнта К_у до значення 122 призводить до збільшення коливальності динамічної помилки стабілізатора. Встановлено, що зі зменшенням коефіцієнта підсилення характер зміни амплітуди динамічної помилки для ДКШ ГТ-46 та G20-075-100 збігається. Встановлено, що високочастотні коливання, які мають місце, обумовлені досить високим коефіцієнтом підсилення К_у=102. Показано, що застосування ДКШ МЕМС, що характеризується високими резонансними частотами, дозволяє виключити смуговий фільтр із складу стабілізатора. Встановлено, що зі збільшенням смуги пропускання ДКШ забезпечується більш плавне відпрацьовування заданого гармонійного впливу. Визначено, що підвищення точнісних характеристик може бути досягнуто за рахунок зменшення дискретності обробки цифровим обчислювачем блоку управління до 1,0 мс та полосою пропускання не менше 100 Гц. Забезпечено високі вимоги щодо точності стабілізатора – динамічна похибка не перевищує 1 т.д. (3.6 кут. хв).