КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ МОДЕЛЮВАННЯ КОНТЕНТУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ СИСТЕМ

Анотація

Дана стаття присвячена  дослідженню методологій задоволення обмежень  як способу формування контенту інтелектуальних систем, використовуючи теорію нечітких обмежень та її застосувань у інтелектуальних системах. Розглядається впровадження формальних метаструктур для вираження преференцій, ієрархій обмежень та їх використання для оптимізації вибору рішень. Автори аналізують різні підходи до задач пошуку на основі обмежень, включаючи методи звуження, пошуку та синтезу, і зосереджуються на ролі абдуктивного міркування в логічному програмуванні для видобування даних та вирішення проблем на основі обмежень. Стаття також обговорює використання індуктивного та абдуктивного логічного програмування для підвищення ефективності алгоритмів та їх можливі додатки в реальних технологічних задачах. Отримане формальне розширення зберігає класичні визначення для міток, розмірів, інтерпретації графів, простору розв’язків і присвоєння. Окреслено нову інтерпретацію процесів задоволення та порушення обмежень, часткового задоволення обмежень у частині керування процесом розв’язування пошукових задач шляхом виділення наборів помилок (незадоволених обмежень), що, відповідно, дозволяє ідентифікувати помилкові знання та дії оператора технологічного процесу. Відповідно, процес пошуку розв’язку розглядається у вигляді задач інформаційного пошуку за кількістю розв’язків, які поділяються на недообмежені та надобмежені. Наведено формулювання пошукового завдання як стратегії автоматизованої інтелектуальної системи за рівнем знань оператора, який визначається кількістю помилок, що може бути відповідно як посилено, так і послаблено. Запропоновано інтерпретацію технологічних задач на основі методу контролю множини порушених і задовольняючих обмежень, що дозволяє присвоїти кожному обмеженню оціночне значення, яке задає загальні преференції обмежень. Введено поняття впорядкованої множини для множини оцінок, що дозволяє описати рівні порушення та задоволення обмежень, а також метод побудови структури оцінки, що визначає залежність оціночних значень від множин порушених та задовольняючих обмежень на рівні наборів, систем та ієрархій накладених обмежень.